ДМИТРО БОРТНЯНСЬКИЙ

           ДМИТРО БОРТНЯНСЬКИЙ (1751-1825) – «славетний російський композитор церковної музики» (Брокгауз-Єфрон); великий український духовний композитор і реформатор релігійного співу (Енциклопедія українознавства). Залишив понад сто церковних творів. Співу навчався в Італії (Венеція, Болонья, Рим, Неаполь).

На 28-му році життя повернувся до Петербурга, де колись семирічним хлопчаком співав у придворному хорі. Його твори з італійського періоду «викликали сенсацію» на царському дворі (Брокгауз-Єфрон). Бортнянський став після Федора Полторацького (теж українець) керівником придворної капели і близько 30 років управляв ансамблем, який складався майже виключно з українців.

Бортнянський – «непересічна творча індивідуальність…вплив її на російську церковну музику – величезний» (Антін Рудницький).

Історичне значення Бортнянського – в його хоровій церковній творчості, яка творчість стояла на висоті сучасної європейської музики; його творчість є завершенням хорової української культури (Василь Витвицький).

Твори Бортнянського, маючи за своїм складом загальноєвропейський характер, дістали прихильну оцінку на Заході. Як людина, Бортнянський відомий своїм ніжним і чутливим характером; підлеглі йому співаки його обожнювали. Для свого часу він був дуже освіченою людиною і відзначався розвиненим мистецьким смаком не лише в музиці, але й в інших галузях мистецтва, особливо в малярстві. Він мав прекрасну галерею образів-«икон» (Русский биографический словарь).

Твори Бортнянського – дуже важливе явище в історії російського церковного співу, бо від них починається визволення церковного співу від впливу композиторів-чужинців (Г.Риман. Музыкальный словарь).

«Доля все життя пестила Бортнянського. Виступи 11-річного «прем’єра» (між іншим, співав сольну жіночу партію в опері «Альцеста»), постановки опер і кантат молодого композитора в різних містах Італії…врешті 30-річне служіння Бортнянського справі російської хорової культури на посаді директора капели – постійно викликали загальні захоплення і незмінний тріумф» (Б. Доброхотов. Дмитрий Бортнянский. – Москва, 1950. – С.20)